Гітлерюнґе М

Самое интересное : Гітлерюнґе М Не можна не погодитися з президентом Росії Дмитром Медвєдєвим, що тактика "приневолення агресора до миру" є єдино можливою. Як і з іншим його твердженням, висловленим на зустрічі з керівництвом парламентських партій РФ, – що Мюнхенська угода 1938 року, спрямована на умиротворення агресора, призвела до лихих наслідків:

"В історії вже було чимало прикладів умиротворення агресора. До речі, цим займались і західні країни 70 років тому. Ви знаєте, якою трагедією це закінчилося", – сказав Медвєдєв.

Якби високоосвічений інтелектуал на президентській посаді цим обмежився, можна було б тільки поаплодувати йому – неабиякому сміливцю й лібералу. Але він, на своє горе, продовжив: мовляв, можете не сумніватися, що миротворча операція в Південній Осетії буде доведена до кінця.

"Все, що в нашій змозі, ми зробимо. Росія не залишить своїх співвітчизників у біді, і ми будемо домагатися нормалізації ситуації".

Лише кілька речень – і ліберал та інтелектуал на високій посаді вмить випарувався, а перед нами залишився… Хто саме? Для цього зануримося в не таку вже й давню історію, скориставшись підказкою пана Медвєдєва.

…На початку 1930-х років у Чехословаччині, яка після розпаду Австро-Угорщини одержала незалежність, майже чверть населення становили етнічні німці, які компактно мешкали у Судетській області, а дифузно – у Словаччині та на Закарпатті.

Помітних міжетнічних конфліктів не було, хоча празький уряд, побоюючись регіональних сепаратизмів, надто захоплювався централістською політикою.

На виборах чеські німці голосували за соціал-демократів, комуністів, християнських консерваторів. І все б нічого, але у січні 1933 року канцлером Німеччини став такий собі Адольф Гітлер.

Відтак уже восени того ж року був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, офіційною вимогою якого стала автономія Судет у складі федеративної Чехословаччини, а неофіційною (тобто справжньою) – приєднання Судетської області до Третього Рейху.Ще за рік пройшов перший масовий мітинг фронту, який зібрав 20 тисяч люду.

Робота "патріотів" не була полишена на самоплив. З Берліну йшло щедре фінансування, надходила партійна література, приїздили кваліфіковані кадри агітаторів, і не тільки.

За рік-другий з‘явилися вмілі організатори масових заворушень та індивідуального терору проти політичних опонентів.

Отож "з невідомих причин" різко зменшилася кількість охочих голосувати за соціал-демократів чи християнських консерваторів; натомість "співвітчизники" (це слівце з подачі берлінських ідеологів увійшло в моду) дружно голосували за генлейнівців, а найзаповзятіші – марширували у лавах воєнізованих партійних загонів, дружно піднімаючи ноги у білих гетрах.

Так, міжвоєнна Чехословаччина була справді демократичною державою, і дозволяла опозиції дуже багато з того, що, мабуть, і не варто дозволяти…

Тим часом фронт перетворився на Судетсько-німецьку партію, яка постійно вела мову про гноблення чехословацьким урядом "співвітчизників".

Прага постійно йшла назустріч вимогам генлейнівців: було забезпечене широке представництво етнічних німців у Національних зборах, розширені права місцевого самоврядування, розвивалася освіта рідною мовою (певне число чеських громадян німецького походження демонстративно не розмовляло чеською мовою, і це їм нічим не загрожувало).

Але "борці" не вгамовувалися – ані в Судетах, ані в Берліні.

У лютому 1938 року Гітлер звернувся до Рейхстагу із закликом "звернути увагу на жахливі умови життя німецьких братів у Чехословаччині". А в березні, після аншлюсу Австрії, Генлейн прибуває до Берліну, де одержує нові інструкції та чималі гроші.

Кордон нелегально перетинають інструктори з СС. Відтак у квітні 1938 року генлейнівська партія ухвалює Карлсбадську програму, де міститься вимога національно-територіальної автономії, а у травні висуває вимогу провести референдум з приєднання Судетських земель до Німеччини.

На 22 травня – день муніципальних виборів – був призначений путч з тим, щоб взяти під контроль Судети та перетворити ці вибори на плебісцит. Одночасно Вермахт почав висування своїх дивізій до кордону.

Але чехословацький уряд повівся рішуче. Він провів часткову мобілізацію в країні, ввів армію в Судети, придушив силою виступи генлейнівців. Одне слово, на якийсь час навів конституційний лад.

А далі почалися переговори за посередництва групи представників західних держав на чолі з лордом Ренсименом. Переговори виявилися безрезультатними, оскільки Берлін дав команду: тягнути час і готувати збройне захоплення влади (стрілецької зброї-бо через кордон доставили немало).

І от, попри те, що Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, 12 вересня 1938 року з‘їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати самовизначення судетським німцям.

У промові на з‘їзді Адольф Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але "не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців" і що за спинами "змучених" судетських німців "стоїть озброєна німецька нація".

13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених німцями районах і рушив туди війська.

Після дводенних боїв заколот був придушений, Генлейн утік до Німеччини. У боях загинуло понад 300 путчистів, сотні були поранені, чимало заарештовано.

Здавалося б, усе. Але ж за спинами "співвітчизників" стояв Берлін.

Знімки "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Німецьке телебачення (так, Третій Рейх з середині 1930-х став лідером у використанні недосконалої ще телевізії у пропагандистських цілях) кричало про "злочини чехів" і показувало їх.

Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався…

А поки Берлін, Париж, Лондон і Рим обмінювалися посланнями, поки західна преса вимагала "тиснути на Чехословаччину" і "забезпечити права німецького населення щодо возз‘єднання з країною, з якою воно пов‘язане походженням", Генлейн сформував на території Рейху Судетский німецький добровольчий корпус", який розгорнув бойові дії та терористичні напади у прикордонних районах Чехословаччини.

Чеські вояки гідно билися, але чеські лідери втратили впевненість у собі. 17 вересня президент Чехословаччини Едуард Бенеш запропонував передати кілька населених німцями районів Третьому Рейху; але Гітлер із цим не погодився – йому не була потрібна така "дрібничка".

Відтак 19 вересня посли Британії та Франції передали Бенешу вимогу своїх урядів вивести війська із зони конфлікту і передати Німеччині території, населені "співвітчизниками".

Бо ж ішлося про забезпечення миру у Європі, про умиротворення з якогось дива розлюченої висококультурної німецької нації, яка дала світу Баха і Ґете!

Подальші події добре відомі. 30 вересня була підписана Мюнхенська угода. Від Чехословаччини до Німеччини відійшла не тільки Судетська область, а і всі райони, де німці теоретично становили понад 50% населення (реально – 35-40%).

Президент Бенеш пішов у відставку і виїхав з країни. Чехословацька армія припинила існування як реальна бойова сила.

Одне слово, "миротворча операція" Адольфа Гітлера успішно завершилася.

Принаймні, так він заявив публічно. Насправді ж його плани були зовсім іншими.

14 березня 1939 року з подачі Берліна автономна Словаччина проголосила свою незалежність, а 15 березня до Праги "на прохання уряду Чехії" увійшли німецькі війська. Країна була перетворена на "протекторат Богемія унд Моравія".

Але не думайте, що Берлін позбавив чехів усіх ознак державності, зовсім ні – протекторат мав свого президента, Еміля Гаху, свою поліцію, свою адміністрацію. От тільки підпорядковувалося все імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Рейнгарду Гейдріху.

З відповідними наслідами у вигляді побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, геноциді євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської промисловості для військових потреб Рейху.

І знову Гітлер заявив, що він домігся нормалізації ситуації і забезпечив мир.

Отак реально виглядало умиротворення зразка 1938 року, отаким був справді ганебний для західних демократій Мюнхен.

Й історичні аналогії – Дмитро Медвєдєв має рацію – тут просто-таки напрошуються. От тільки ані Росія, ані Південна Осетія імені Кокойти аж ніяк не тягнуть на роль злощасної Чехословаччини, а Грузія – на роль нацистської Німеччини.

Видається, у медвєдєвському розкладі треба просто переставити фігурантів, і тоді все стане на місце. І президент Медвєдєв, людина все ж таки освічена, добре розуміє, хто є who в сучасній розстановці політичних гравців. Але в жодному разі не наважиться сказати це вголос. Зі зрозумілих причин.

Бо ж насправді він є не більше, ніж якийсь дрібний гітлерюнґе при своєму рейхсканцлері в описаних ним 1930-х. Тих тридцятих, які не можна забувати.

Сергій Грабовський,кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників, для УП

pravda.com.ua/news/2008/8/15/79967.htm

Комментарии через Facebook

Вам может также понравиться...

Комментариев нет

  1. Аноним:

    а вот это больше похоже на правду!
    автору статьи респект и уважуха!

  2. Аноним:

    Москали пейте водку! и живите там у себя п кацапии, к нам не пхайтесь!

  3. Аноним:

    Шоза "приневолення агресора до миру" ?
    принуждение = примушення
    Агрессивные троечники наступают ?

  4. Аноним:

    Всяк стремится к доминации над другим.свою пищу все сущее берет извне, но не из себя.
    Чем выше внутреннее единство целого, тем выше его способность противостоять внешнему.
    Выживает сильнейший.Социал-дарвинизм.
    Будущее Украины зависит от внуренней сплоченности нации, и если следовать этим путем в будущее в надежде его иметь, целесообразно не только знать и жевать прошлое, но и действовать в настоящем.И первое, что следовало бы сделать:поразвешивать на столбах не только портреты Витренко-Симонеков и прочих предателей нации,
    но и их лично, а не вытягивать на трибуну ВР.

  5. Аноним:

    ахахах! Браво! +100500!!!! А еще бы из крыма депортировал нах всех потп%здышей с кацапскими паспортами.

  6. Аноним:

    Калл, а не статья, много подмен понятий и манипуляции мнением

  7. Аноним:

    точно-точно, но надо всех тогда и с американско-украинскими паспортами, жену Ющенко например, да и его самого, продажная сволочь, тоже депортировать, нечего тут порядки за американские рубли устанавливать.

  8. Аноним:

    Полностью согласен…очередной высер идиота-националиста-
    шовиниста…Я думаю это от зависти…сильная держава…претендующая на
    статус супердержавы…конечно агрессивно себя ведет и пытается
    господство свое укреплять…не то что наша Украина, у которой ничего
    нет, гордится нечем, амбиций 0.

  9. Аноним:

    супердержава? бугага…вы просто склад нефти и газа с имперскими амбициями и реально в мире ничего не решаете…так что реально, пейте водку и сидите дома…

  10. Аноним:

    Вот скажи-ка мне ты, ублюдок, что тебе сделали американцы? Как фильмы/музыку/софт/технику и т.п. использовать так не особо ебет американское происхождение?
    Как же заебали эти хуевы борцуны с америкой и любители пососать у москвы.

  11. Аноним:

    Крым не трогать…Бэндэровцы сраные.идите у шляхты сосать если ненравится у москвы.кажется вы привыкли к еврочленам?)))..Будьмо?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.

...