Брехні навколо Крут або чи була поразка?

перший міф. учасників бою з української сторони було близько 600 осіб. цей факт є доведеним на основі військових звітів. точніше: «1-а імені гетьмана Богдана Хмельницького Юнацька Військова школа», яка складалася з 4-х сотень (по 150 юнаків), 18 кулеметів та 20 старшин, тобто загалом один курінь (батальйон). це й була основна частина оборонців Крут. крім юнаків, які вже перебували на станції Крути о 4 годині ранку 27 січня 1918 року до них приєдналася Студентська сотня помічного куреня Січових Стрільців в числі 115-130 людей. правда сам курінь ще не був сформований. це була його перша сотня, що складалася з київських студентів, а 4-та чота (бл. 30 осіб) сотні складалася із школярів, навіть підлітків 14-16 років. студенти пройшли 7-денний вишкіл і вміли стріляти. а юнаки школи, або «юнкери» вже мали достатній військовий досвід у боях з більшовиками. Гончаренко та деякі інші пройшли фронти Першої світової війни.
комендантом оборони Бахмача і командиром куреня юнацької школи було призначено сотника Аверкія Гончаренка, який пройшов Першу світову війну. тому не відповідає дійсності
міф №2, що боєм керував сотник Омельченко, який опісля помер від поранення в бою. натомість, загальне керівництво здійснював сотник Аверкій Гончаренко.
показово, що на з’єднання з наступаючими більшовиками, тобто з тилу проти своїх, з Ніжена виступив український полк ім. Шевченка. і взагалі через непродуману політику Центральної Ради (тодішньої «верховної ради») у військових та інших питаннях, українська армія була фактично розпущена. залишилось тільки декілька боєздатних добровільних формувань (полк Січових Стрільців, Гайдамацький кіш Слобідської України, та ж Юнацька школа ім. Хмельницького тощо).
3-м міфом є мовляв «різанина», в якій більшовики добивали беззбройних українських «дітей». «брехня як шапка». отже, яким був перебіг бою?
Ворог, який переважав українців майже у десять разів, очолений відомим Муравйовим, ішов як на парад, але наштовхнувся на сильний опір юнаків. бій тривав цілий день в снігу за 20-градусного морозу. завданням 600 українців було протриматися день. Увечері під загрозою оточення більшовиками та вже згаданим «українським» полком ім. Шевченка з Ніжена, що виступив на з’єднання з наступаючими більшовиками, вирішено відступити з бою на станцію. організований відступ відбувався холоднокровно уже в темряві. вояки сіли у потяг на станції і рушили у напрямі Києва, де з’єдналися з Чорними гайдамаками Симона Петлюри і взяли участь у придушенні більшовицького заколоту на заводі “Арсенал”.
то кого ж розстріляли/закололи багнетами на станції?
після бою під час перегляду в студентській сотні не виявилося цілої чоти чисельністю 35 людей. виявилося, що вони відступаючи, очевидно для скорочення дороги, пішли на світло станції Крути і натрапили на більшовиків, що якраз надійшли. 28-ро студентів було закатовано, їх не розстрілювали, а кололи багнетами (може, щоб не створювати шуму стріляниною), 7 поранених доставили до Харкова, звідки їм вдалося втекти. серед них наприклад Ігор Лоський, син міністра. іношму сину міністра студенту Володимиру Шульгину не поталанило. саме цих 28 загиблих і було поховано на Аскольдовій могилі в березні 1918 року, вже після визволення Києва від більшовиків.
міф №4 — «зрада офіцерів».
не відповідає дійсності і звинувачення у зраді старшин (офіцерів), які мовляв сиділи у вагоні і пиячили, а потім сіли в поїзд і втекли, не давши всім евакуюватися. насправді ж із 20-ти старшин загинуло 10, а один помер у шпиталі (сотник Омельченко). сотник Лощенко навіть виготовив саморобну гармату, яка на дрезині переміщалась вздовж колії, обстрілюючи більшовиків.
міф №5 — «поразка».
постає питання: якщо вояки виконали наказ, і навіть перевиконали його, затримавши ворога замість одного дня на кілька днів, то чого тоді поразка? до того ж втрати більшовиків були більшими.
отже, втрати української сягали: близько 250 юнаків, одна чета студентів (28 осіб) і 10 старшин, тобто близько 300 осіб із 600 учасників бою. половина.
втрати більшовиків були значно більшими, що очевидно й викликало лють Муравйова при розправі з полоненими. інша половина, ті хто не загинули, взяли участь у придушенні більшовицького повстання на заводі «Арсенал» у Києві і у всіх визвольних змаганнях. а окремі учасники бою пізніше опинились на еміграції. це сотник Модест Семирозум, юнаки Чорпіта, Заквалинський, полковник Лощенко та інші. а сам А. Гончаренко, хоч і наддніпрянець, був сотником у Дивізії “Галичина” під час Другої світової…
ворога було затримано, виграно дорогоцінний час на переговорах у Бресті, придушено більшовицьке повстання в Києві, вчасно евакуйовано державні установи перед наступом більшовиків.
це дозволяє нам характеризувати бій під Крутами як перемогу українців.
схема бою під Крутами. 29 січня 1918 року

(пере?)поховання загиблих під Крутами. Київ, 19 березня 1918 р.

Джерело